Коли опустилася ніч, Авраам розсудив, що божеством може бути Місяць. Але й цю думку він залишив, адже місяць світить тільки вночі і не може бути могутнішим, ніж сонце, яке світить вдень. Зрештою Авраам зробив висновок про присутність Всевишнього.
Авраам був першим із людей, хто за епохи процвітання ідолопоклонства рішуче і відкрито повстав проти вірувань свого часу і почав закликати служити Єдиному Богові. У Торі розповідається, що насправді Авраам не оголосив якоїсь нової релігії, але закликав людство повернутися до колись залишеної людьми істинної віри в Єдиного Бога і Його сім заповідей. І це при тому, що Авраам не був «білою вороною» свого часу. У нього було все: імениті та благородні батьки (його батько Терах був головним міністром Німрода — царя тодішньої наддержави Вавилону), престижну, як сказали б зараз освіту і т.д. Той факт, що він прекрасно розумів астрологію — головну науку на ті часи, вже підтверджує те, що Авраам був людиною свого часу. Проте Авраам усе своє життя продовжував шукати Єдиного Бога, знайшов Його і почав працювати з іншими, щоб знаходили Його і йшли Його шляхами.
Авраам, володіючи незвичайним розумом, визнав Творця абсолютно самостійно, дійшовши цього висновку шляхом спостереження та міркувань. «Можливо, мені слід поклонятися землі, — міркував він, — бо її плодами годується людина? Однак земля не всесильна, вона залежить від неба, що дарує дощ. Чи маю я тому поклонятися небесній тверді? Ясно, що над твердю небесною править сонце, завдяки теплу та світлу якого жив світ. Напевно, той могутній Бог, Який створив мене і весь всесвіт — це сонце!
Авраам упав ниць перед сонцем. Але коли опустилася ніч, і сонце зникло, щоб дати дорогу місяцю, Авраам розсудив, що божеством не меншою мірою може бути й місяць. Але й цю думку він залишив, зрозумівши, що оскільки місяць світить тільки вночі, то він не може бути більш могутнім, ніж сонце, яке світить тільки вдень. Зрештою, за допомогою спостережень за регулярною зміною дня і ночі, пори року, за всіма законами природи, Авраам зробив висновок про присутність Всемогутнього і Мудрого Творця, Який стоїть за всім цим. «Як відбувається, — спитав Авраам сам себе, — що небесні тіла сходять і заходять у певний час? Очевидно, має існувати якийсь один вищий Розум, який спрямовує їх».
«Я не бачив Творця, — сказав Авраам, — але в силах зрозуміти, що тільки Могутній і Милосердний Бог міг створити цей дивовижний світ навколо мене і що тільки Його вищий розум здатний підтримувати існування цього світу. Йому Одному я і поклонятимуся!»
У батька Авраама, Тераха, була мережа великих магазинів, або як ми зараз сказали б: транснаціональна корпорація зі штаб-квартирою у Вавилоні з виробництва, менеджменту та торгівлі фігурками ідолів. Авраам робив усе, щоб переконати людей не купувати їх. Якось трапилося так, що батькові довелося вирушити в поїздку, і він залишив свою лаву під опікою вже подорослішого Авраама. Сину він дав такі настанови: «Чим більший розмір божка — тим більшу ціну проси. І чим важливішим буде клієнт — тим більшого божка пропонуй».
Одного разу в лаву зайшов кремезний широкоплечий чоловік.
— Дай мені великого ідола, як це й личить моєму становищу! — зверхньо звернувся він до юнака. Авраам вручив йому найбільшого ідола, який був тільки на полицях, і чоловік дістав з гаманця велику суму грошей.
— Скільки тобі років? — спитав Авраам.
— П'ятдесят.
— І тобі не соромно поклонятися ідолові, якому лише день від народження? — спитав Авраам. — Мій батько зробив його вчора!
Зніяковівши, чоловік узяв гроші назад і пішов.
Увійшла стара жінка. Вона розповіла юному продавцю, що вночі до неї в будинок залізли злодії та вкрали всіх божків.
— Ось як? — спитав Авраам. — Якщо твої божки не в змозі захистити себе від грабіжників, то як же ти сподіваєшся, що вони захищатимуть тебе?
— Ти маєш рацію, — визнала жінка. — Але ж кому нам тоді служити?
— Творцю неба і землі, Який створив мене і тебе, і всіх людей, — відповів Авраам.
Жінка пішла, нічого не купивши.
Прийшла інша жінка і принесла миску борошна у вигляді підношення божкам. Тоді Авраам узяв сокиру і вщент порубав усіх ідолів, крім найбільшого. Коли Терах повернувся зі своєї ділової поїздки і побачив розгром у своїй лаві, він закричав: «Що тут сталося?»
— Навіщо мені ховати від тебе правду? — відповів Авраам. — Поки тебе не було, прийшла жінка і принесла їм у жертву трохи муки. Кожен із цих божків вигукнув, що хоче їсти першим. Тоді найбільший ідол так розлютився, що схопив сокиру і розбив решту!
— Що за нісенітниця? — здивувався Терах. — Ти не гірше за мене знаєш, що вони не їдять, не рухаються, і тим більше не б'ються!
— Ось як? — Заперечив Авраам. — Якщо все так, як ти говориш, то чому ти тоді їм служиш?
Якось настала черга Тераха — отця Авраама та головного міністра Німрода — здійснювати ритуальне служіння перед божками у царському палаці. Терах узяв Авраама із собою до столиці. Вони прийшли до палацу Німрода, і їх увели у великий зал, де знаходилася велика колекція божків різної масті із золота, срібла, міді, дерева і навіть каменю.
Терах вніс у зал вино, хліб і розставив таці перед божками. Усі слуги відійшли. «Візьміть це, їжте та пийте!» — сказав Авраам голосно. Але жоден з ідолів не ворухнувся і не промовив жодного звуку.
— Ти ж бачиш, їм гріш ціна, — зауважив Авраам батькові, після чого почав скидати всіх ідолів на підлогу в одну велику купу. Онімілий батько стояв нерухомо. Потім Авраам підпалив ідолів і втік із палацу.
Згодом, коли Авраам постав перед Німродом, якого його поведінка так обурила, що він захотів особисто бачити «зрадника» — той сподівався переконати його визнати свою неправоту і вклонитися ідолам, а заразом і йому самому.
— Давай разом поклонимося вогню, — сказав Авраамові. — Очевидно, що вогонь могутніший за будь-яку іншу стихію.
— Якщо так,— відповів Авраам,— то краще здійснити служіння воді, бо в її владі погасити вогонь.
— Чудово! Давай поклонимося воді.
— Але хмари сильніші за воду, бо вони її приносять.
— Так поклонятимемося хмарам!
— Але вітер розсіює хмари, тож він повинен стояти вище за них.
— Не заперечую. Молитиметься вітру! Падай ниць разом зі мною.
— Ні, людина сильніша за вітер, бо вона наповнена повітрям, незважаючи на отвори в тілі.
Ці слова вивели Німрода із себе.
Авраам мав попереду ще багато випробувань. Десять років він проведе у тюремних підземеллях Німрода за свої дії в палаці, анітрохи не завагавшись у своїй вірі. Йому доведеться побувати в вогняній печі Ур Касдім, яку підготували для нього як форму здійснення смертного вироку, винесеного за його переконання, і з якої він буде врятований Самим Всевишнім. Він матиме війну проти чотирьох царів і ризик порятунку Сари з палаців єгипетського фараона і палестинського царя. І ще багато всього, про що можна прочитати в Торі.
Виникає питання, якщо одна людина здатна на такі жертви і випробування заради істинної віри в Творця і удостоюється таких великих чудес за це, тоді на що здатне все людство, ретельно виконуючи всі сім заповідей нащадків Ноаха? Источник: Путь Авраама
